Сергій Свириденко
Хроніки зубожіння українських пенсіонерів – 5
Далі кулінарне, 8-березневе і дуже й дуже й дуже рекламне.
Тут така дивина. Коли ми опенсіонерилися і грошей стало менше (а мудрості пропорційно більше), - як не дивно, ми навчилися набагато якісніше їсти.
Їй-бо – не брешу.
Можливо тому, що кількість їжі легко проміняти на якість.
Та й справді, – навіщо їсти багато, якщо ти нарешті втратив щоденну потребу пертися на ту кляту роботу. І, натомість, користуєшся щасливим правом зранку годувати з балкону голубів. Ще й трохи єхидно співчувати сумним людським постатям під балконом, яким завжди здається, що вони безнадійно запізнюються на ту ж таки кляту роботу.
Пенсіонери здатні запізнитися хіба що на літак в Анталію чи Хургаду. Якщо, звісно, їхні дітки куплять туди квитки.
Наш типовий пенсійний сніданок (хто ще не відчув, - святі сніданки завжди початок нового світу, а не дня), - це коли в грецьку оливкову олію вкидаєш декілька в’ялених іспанських оливок, розрізаєш спілий авокадо навпіл (ми давно довідалися, чиї авокадо смачніші), а наповнювачем шлунку має стати качотта, або качокавалло, або сардинки, що сам потушкував у мультиварці, або (найбуденніше, але не найгірше) ніжно смажені яйця. Ще б, непогано, трохи салату з морської капусти. Класна кава – само собою.
Для конкретики: класна кава це не обов’язково якась лавацца. В Ашані, та навіть АТБ, завжди можна знайти духмяну арабіку, від якої дивишся з балкону ще єхидніше.
А ще, я розумію, що вас збентежило. Старший онук сказав би: «Дідуньо, годі усіх тролити!».
Я не тролю! Вам, нещасним рабам каруселі життя, можливо невідомо, де знайти ту качотту з пажитником або м’ятою, наприклад. Або качокавалло. Вам, нещасним, ще не зрозуміло, що коли твій останній горизонт занадто швидко наближається, якось набагато глибше відчувається щастя від найдрібніших кулінарних дрібниць.
І от, на 8 березня я замовив усім моїм королевам Київським та Дніпровським, своїй казковій Імператриці та принцесам різних королівств, такі от пакуночки фантастичних смаколиків від мого повного (!) тезки, Сергія Миколайовича Свириденка, який, на превеликий жаль(!!!), мені зовсім не родич.
Не можу не похвалитися:
- бекон в’ялений!
- Ковбаса панська!
- Балик парманелло!
- Козина качотта з чебрецем і качотта з м’ятою!
- Качокавалло! Багато качаковалло!
- Сир «Баварія»!
- Сир Осетинський з папрікою!
- М’ясна нарізка,
- Бастурма!
- Сирний рулет із сьомгою (О! Цей сирний рулет! Цей рулет із сьомгою!!!)!
Люди! Справа навіть не в тому, що усе це змайстрував мій тезка.
Навіть не в тому, що усе це душею змайструвала людина, яка захищала усіх нас на фронті самої ганебної для мос№%лів війни.
Навіть не в тому, що ця людина відростила собі козацького оселедця з вусами, живе в 30 кілометрах від лінії фронту і нещодавно навчала португальців готувати оті смаколики.
До відома, моя дача від мене на більшій відстані,
Справа в тому, що це усе він робив з українською душею. Неповторною українською душею.
А це фантастично! І фантастично смачно!
Увага! Реклама:
Наберіть в Неті «Козацьке подвір’я». Подивіться на фото отих смаколиків. Пустіть слиньки і замовте будь що, - що в око впаде! Я не вірю, що вас хоч щось звідти здатне розчарувати.
Р.С. А запивати ті шедеври я раджу вином мого давнього друга, Костянтина Шульги. Тог самого, який ощасливлює мене наливками та вином «Родинне». В Інеті знайдете.
Я з усіх сил підтримую НАШЕ крафтове виробництво! Купуйте справжнє! Купуйте УКРАЇНСЬКЕ!
Застереження для друзів: жодного шеляга за рекламу я не потребую. Принципово.
09-03-2021